Жив собі премудрий багатий хазяїн Марко в селі Сукорівці на краю села. Була у нього смоляна фабрика, ткацька фабрика, хлібопекарня. Захотів бути іще багатшим і з повагою до бога став молитися і бога просити.
Накрив стіл всякою їдою, послав перинки переночувать. Послав дорогу дорожку от порога до воріт і став читать молитви, щоб прийшов сам бог. Ось і незабаром прийшов сам бог, переодітий в одежину бідного. Охорона стала його не пускать. Вийшов і премудрий Марко і питає:
— Що ви хочете?
— Я прошусь переночувати у вас.
Марко глянув — старець. І говорить йому:
— Ідіть на чорну кухню.
Бог пішов. Там він питає у куховарки, чи немає чогось повечерять, вона говорить:
— І чавуни помила.
— А переспать немає де? — питає старець.
Вона і послала хорошу постельку в другій кімнаті, а богу говорить:
— Лягайте отам в запічку і не командуйте.
В дванадцятій годині ночі прилітають дванадцять янголів і говорять:
— В селі Нежен народилася дванадцята дитина, Святий Боже, святий кріпкий, яке ім’я йому дать і долю?
Бог і відповідає:
— Ім’я йому дать Марко. В премудрого Марка є дочка. Оженитися на цій дочці і пожить все добро Марка.
Злякалась куховарка, схопилась з постелі — немає ні бога, ні ангелів. Вночі пішла до премудрого Марка і говорить, що вона почула.
Запрягає Марко пару коней і їде бричкою в село Нежен. Зустрічає пожилого чоловіка та й питає, де тут село Нежен, а чоловік відповідає, що він звідтіля.
— А ти куди йдеш?
— Та у мене народилась 12 дитина і ніхто в куми не хоче йти похрестить.
— Я піду тобі за кума, — говорить Марко, — я багатий і буду дитині хорошим хрещеним батьком.
Сіли і поїхали, взяли дитину.
— Хлопчик красивий, — бог сказав, — щоб він ріс не по дням, а по часам.
Охрестили. Марко купив горілки, закуску і одправили хороші хрестини. Підвипили, Марко просить, щоб цього хлопчика віддали йому, буде йому управляющий, як виросте, бо в нього одна дочка. Мати довго не соглашалась віддати дитину, та Марко вговорив батька, щоб віддав. Дав їм Марко сала, пшениці, горілки, забрав хлопчика та й поїхав.
Їхав чумацьким шляхом, побачив глибокий рів. Замотав хлопчика в дорогу сукню, та й кинув його туди. А тут їхали чумаки, везли сіль премудрому Маркові, чують плаче дитина, остановились, зв’язали вожжі, вірьовки і подали хлопчику. Він уже був величенький, ріс по часам. Витягли його, такий гарний! Ось один чумак і говорить:
— У мене немає діток — буде мені за сина.
Привозять сіль, розгружають, а хлопчик сидить співає на бричці. Вийшов Марко та й каже:
— Де ви його взяли?
— А чумак та й каже:
— Найшли його в глибокім рову на чумацькому шляху.
Марко говорить, щоб віддали йому цього хлопчика. Дав їм кварту горілки і сказав, що буде йому за сина, бо у нього тільки одна дочка. Чумаки взяли гостинець і віддали хлопця.
Зробив Марко велику бочку і посадив цього хлопчину туди і вкинув у річку, і думає: «Оце все!»
Пливе бочка, хвилі підганяє, а тут прали прачки одежу і взяли цю бочку, вловили і відкрили. А там — красень, а не дитина, років п’ятнадцять йому можна дати.
Привели його в монастир, а батюшка возрадувався:
— Буде мені помічник, немає у мене діток.
Щоб відмолити гріхи, Марко поїхав в монастир, щоб бог простив йому усі гріхи. Придивився — хлопчина гарний, колись тут його не було. Та й питає премудрий Марко:
— Де взяли цього хлопчину?
Вони кажуть:
— Прачки його зловили в річці.
Просить він отця:
— Дайте мені його за хорошу ціну. Він буде мені за хазяїна.
Віддали. Посадив його на бричку, дав у руки записку і сказав нікому не давав читати. Іде хлопчина, пострів його бог і говорить:
— Дай бумажку, я подивлюсь!
— Та не можна, не велів Марко нікому давать.
— Я тільки гляну і віддам тобі.
Дав записку. А бог йому дав другу, а ту взяв так, що хлопчик цього не помітив. Було написано в першій: «Дорога супруго, поки я приїду знищіть цього хлопця в смоляній фабриці, і кістки віддайте собакам».
Приїжджає на тачанці красень, а не хлопчина. Дає записку жінці, а в ній написано: «До мого приїзду обвінчать дочку в церкві і мене встрічать».
Так усе й зробили. Їде Марко додому, глянув, їде зять з дочкою на тачанці.
— Що ти наробила? — говорить.
— Оце що писав, ось твоя записка, твій почерк.
Марко бігом в смоляну фабрику і каже:
— Хто зайде сюди — кидайте і зваріть, хоч говоритиме, що він премудрий Марко, кидайте в смолу.
Пішов зять роздивлятися на багатства. Марко думав, що він зразу на смолярню і пішов узнать зварили його в смолі, чи ні. Заходить, а його робочі хап і в котел із смолою гарячою кидають. Він кричить:
— Я премудрий Марко!
Не помогло ніщо. Зварили. Зайшов зять, а робочі говорять:
— Готово!
Він думав, що смола готова. А то Марка зварили, царство йому небесне.