Їхав чоловік дорогою та й загубив тиковку. Лежить вона проти вітру та й гуде. Аж біжить лисичка.
— Бач, — каже, — реве, хоче ще злякати! От я тебе утоплю.
Ухватила її за мотузочку, почепила на шию і подалась до річки. Стала тиковку топити, а та набирається води та булькотить.
— Іч, — каже, — ще й проситься! І не просись, бо не пущу!
От як тиковка води вже набралась та й лисичку тягне в воду.
— Бач, яка, — каже, — то просилась, а це шуткує. Пусти-бо.
Насилу вона од неї вирвалась. От біжить, аж лежить на дорозі скрипка та на вітрі гуде потихеньку.
— Бач, — говорить лисичка, — ангельський голосок, так чортова думка.
Та й обминає її. Біжить далі, аж чоловік капкани розставив.
— Бач, — говорить, — які хитрощі-мудрощі! Хіба вже на їх і сісти не можна?
Тільки сіла, а капкан її за хвіст.
— Бач яке, — каже, — ще й держить!
Аж ось до тих капканів і хазяїн іде.
— Дивись, ще, може, і бить мене буде!
А той чоловік узяв її та й пішов додому.