Жив на світі купець та женився на молодій жіночці, а в нього було багато прикажчиків. Старшого із них називали Степаном. Хлопець був він файний і почав до жінки купця залицяться.
Почали люди купцю розповідать. Ось купець і говорить жінці:
— Послухай, кохана, щось люди говорять, що ти з прикажчиком Степаном живеш.
— Що ти, бог з тобою, хіба я погоджусь. Не вір людям, а вір своїм очам.
— Кажуть, що він до тебе давно залицявся. Можна його як-небудь випробувать?
— Ну добре, — говорить жінка, — послухай мене, надінь моє плаття і піди до нього в сад. Ти знаєш, де він спить, і потихеньку йому скажи: «Я до тебе від чоловіка прийшла». Ось і подивишся, який він є.
— Добре, — сказав купець.
А жінка і навчила прикажчика, що якщо прийде чоловік, гарненько його побити, щоб він довгенько пам’ятав.
Діждався купець ночі, одягнув жіноче плаття і пішов в сад до прикажчика.
— Хто це? — питає прикажчик .
Купець говорить тихенько:
— Я, коханий!
— Для чого ти тут?
— Від чоловіка пішла і до тебе прийшла.
— Ах, ти гадюка! І так про мене кажуть, що я до тебе ходжу. А ти хочеш щоб хазяїн мене зненавидів?
І давай бити купця та промовляти:
— Не ходи, безсовісна, не сором мене! Я ніколи не згоджусь на такі паскудства!
Вирвався купець і побіг до жінки і каже:
— Ні, кохана, тепер нікому в світі не повірю, що ти живеш з прикажчиком. Так почав він мене соромити і бити, що я ледве втік.
— Ось бачиш, а ти кожному віриш! — сказала купчиха і з того часу стала жити з прикажчиком без всякого страху.