В одному селі жила бабуся, самотня й трудолюбива. Якось захотіла вона спекти колобок. А борошна пшеничного не було. Бабуся була кмітлива. Подивилася, а в неї є борошно кукурудзяне. І спекла бабуся кукурудзяний колобок. Як сонечко, лежав він на підвіконні, вихолоняв. Бабуся ж пішла звати гостей, щоб скуштували її колобок.
А в цей час колобок стрибнув із підвіконня на призьбу, із призьби на землю і покотився за село. Бабуся поверталася додому, щоб приготуватися гостей зустрічати. Раптом побачила, що колобок котиться по стежці. Бабуся була смілива і швидка. Біжить вона за колобком і сміється. Раптом колобок зник. А посеред стежки — велика, темна, бездонна яма. Бабуся була смілива, заплющила вона очі і стрибнула прямо в яму.
Опам’яталася на березі широкої підземної річки. Побігла по доріжці берегом. Дивиться, стоїть сухе дерево. Зупинилась бабуся й запитує в дерева:
— Чи не бачило ти мого кукурудзяного колобка?
— Так, прокотився біля мене в той бік хвилин десять назад, — відповіло дерево.
Бабуся побігла далі. А з сухим деревом трапилось диво, воно ожило, зацвіло, бо зробило добру справу — бабусі допомогло.
Біжить, біжить бабуся, дивиться, стоїть ще вище сухе дерево. Зупинилася вона й запитує:
— Чи не котився мимо тебе кукурудзяний колобок?
— Так, недавно прокотився мимо мене у той бік. Тільки ти туди не ходи, там живе злий Хо, він тебе з’їсть.
Бабуся була хоробра, подумала: «Чи стане він мене стару й недобру їсти?» — і побігла далі. А з деревом сталося диво — воно зазеленіло.
Біжить бабуся, дивиться, стоїть третє сухе дерево, висотою майже до неба. Зупинилась бабуся коло нього й запитує:
— Чи не котився мимо тебе кукурудзяний колобок?
— Так, — відповідає сухе дерево.
Та раптом як закричить:
— Ховайся за мене, злий Хо йде!
І бабуся швидко сховалася за сухе дерево. А на доріжці з’явився страшний Хо. Він підійшов до дерева і спитав:
— Чи не проходила тут людина?
— Ні, — проскрипіло дерево.
— Я чую, як пахне молоде смачне м’ясо! — прокричав Хо.
А бабуся була жартівниця.
— Це моє м’ясо молоде і смачне? — сказала і почала сміятися.
Сухе дерево стало скрипіти, та Хо почув сміх бабусі і простяг лапи до дерева, витяг стару.
— Так, — сказав Хо, — я тебе з’їм на вечерю, бо тільки-но пообідав смачним кукурудзяним колобком.
— Як? Ти з’їв мого колобка?
І почала бабуся бити злого Хо.
— Так це ти печеш так смачно? Будеш жити у мене й пектимеш колобки.
Стала бабуся жити в Хо й пекти йому колобки. Правда, були вони не такі сонячні й смачні. Одного разу Хо сказав старій:
— Багато борошна береш.
— А скільки ж треба? — здивувалася бабуся.
— Одну жменьку.
Бабуся розсміялася, а Хо дістав із-за пояса лопатку і показав жінці:
— Кладеш жменьку борошна, перевертаєш — уже десять.
І віддав Хо чарівну лопатку бабусі. Хай пече колобки!
Одного разу злий Хо пішов на прогулянку. А бабуся була смілива. Давно вже хотіла втекти. А тут і нагода трапилася.
Вибігла старенька і побачила на березі річки лодку. Сіла в неї і попливла за течією. А в цей час Хо повернувся додому. Дивиться — немає бабусі. Дуже розсердився він і побіг шукати. Побачив бабусю в лодці аж на середині річки. Опустив Хо голову в річку і почав пити воду. Річка швидко зміліла, а лодка торкнулася дна і зупинилася. Злий Хо повільно пішов до бабусі. Злякалася та, але була вона кмітлива. Згадала про чарівну лопатку, опустила її у воду і стала перевертати. Вода швидко прибувала. Злий Хо не вмів плавати і втонув.
Опритомніла бабуся в лодці від яскравого сонця. Підземна річка винесла лодку з бабусею на світ Божий. Так бабуся повернулася у своє село. І досі пече з допомогою чарівної лопатки сонячні кукурудзяні колобки і пригощає ними все село.