Жив дідусь зі своєю старенькою бабусею дружно, весело. Сидячи на лавці, вели цікаву бесіду про минуле життя-буття.
Ось одного вечора, відпочиваючи після роботи, дідусь запропонував бабусі зарізати гусака, бо вже піст пройшов і можна було їсти м’ясо, зварити борщ, капусняк.
А було в них три гусаки, які любили, наївшись, нащипавщись зеленої травички, підніматися на крилах і літати під голубим небом височенько.
Дідусь подумав: «Якого спіймати? Щоб був добрий і не брехав». Тут він скоро спіймав одного, сірого, і запитує його:
— Ти будеш мене годувати, як я буду старенький і безсилий?
— Ні, не буду. Я буду годувати себе і свою сім’ю, — відповів сірий гусак.
Дід пустив його і сказав:
— Лети, ти правду кажеш. Не брешеш.
Потім спіймав другого, білого, і питає його:
— Будеш годувати мене хилого і старенького?
Гусак відповів:
— Буду годувати свою сім’ю і себе.
Дідусь сказав:
— І ти правду кажеш. Лети собі геть.
Потім спіймав третього гусака і запитує його дідусь, чи буде він годувати його на старості. Той відповів:
— Так, я буду завжди вас годувати, водичкою напувати і ніколи не буду про вас забувати.
І дідусь сказав йому у відповідь:
— А ти уже говориш неправду, нічого подібного не буде.
І зарізав без вагань брехунця-гусака.
Ось і казці кінець, а хто слухав, молодець.