Жив у одного господаря кінь. І він був дуже худий. Господар не любив свого коня і вигнав його.
Бідолашна тварина блукала два дні, а на третій прийшла в густий ліс. А той ліс був найгарніший у світі. В ньому росла величезна трава і дуже соковита. Там жили різні звірі. Кінь швидко знайшов собі хатину під величезним деревом де росла трава, та така висока, що коня було непомітно, навіть коли він стояв з піднятою головою. Через місяць добре погладшав.
Йому добре жилося, доки його не помітив ведмідь, якому забажалося поласувати кониною. Якось ведмідь завітав до коня, коли той пасся на просторій галявині. Ведмідь підійшов ближче до коня й сказав, що він його з’їсть. Та кінь був не дурний.
— Куди там ти мене з’їси? Я від тебе сильніший.
— Давай силою мірятись з тобою, — відповів ведмідь.
Кінь погодився. Пішли вони до каменя. Ведмідь взяв та й здавив його так, що він тріснув.
— Це не сила, — відповів кінь.
Кінь розігнався та вдарив копитами об каміння так, що полетіли іскри. Ведмедю стало лячно. Він негайно вибачився перед конем. Та кінь попросив ведмедя вигнати злого господаря з хати. Ведмідь пішов.
Через два дні він повернувся й сказав, що таки вигнав господаря з хати. Кінь почав пастися далі на своїй галявині. Завів друзів — вола й орла. Кінь попросив дізнатися, чи й справді ведмідь прогнав господаря з хати.
Орел полетів. Прилетів через півдня. Та й сказав, що господар так і живе в хаті. Тоді кінь із друзями пішли до господаря. Та його не було вдома, вони зруйнували йому хатину та й повернулися до лісу.
Розлючений господар розпочав полювання на звірів. Та орел вихопив рушницю, а господар дістав ніж, але віл вибив його. Кінь підхопив господаря і повіз до болота й викинув його і поїхав далі.
І став із своїми вірними друзями жить-поживать й добра наживать.