Ото диво! Іван наш склав учетверо підошву і з одного разу перетяв зубами! А ремінного наконечника вшестеро склав, узяв і перекусив те відразу! Ото, кажіть, зуби! А як Ілля Швець та дванадцять шкур перервав!
Цар оддав пожерти змієві свою дочку. Змій уподобав її і став жити з тією
царівною. От царівна якось і просить у нього:
— В мого батька, — каже, — є два голуби, такий і такий. Чи не можна б їх достати?
Просить вона тих голубів та просить:
— Достань мені їх од мого батька.
А той змій, бачте, признався їй:
— Мене ніхто не звоює, окрім одного. Є на світі Ілля Швець, то той Ілля мені страшний. Як він сидить у своїй хаті і шиє, то йде з нього пара, і за дванадцять верст видно стовп пари тієї. Але от який він є, а я його не боюся. Він не піде зі мною битися, бо не знають люди, як його просити. Хіба б послали до нього двісті дітей, що восьми літ кожне, то ті його впросили б.
Як дістав змій тих двох голубів, царівна списала все і про змія, і про того Іллю Шевця написала та прив’язала голубам свого листа до ніг і пустила.
Прилітають голуби до царя у двір, там їх угледіли й картку побачили, що висіла у голубів коло ніг. Дивляться в картку, аж то царівна пише. Прочитали те, що вона писала за Іллю Шевця.
Робить цар так, як йому дочка написала. Послали дітей до Іллі. А він сидів у своїй хатині. Як угледів, що до нього діти рачкують та навколішки повзуть, то повернувся до вікна. Шкури держав у руках, дванадцять тих шкур і тріснуло. Після того взяв він триста пудів смоли і конопель десять возів, обмотавсь, обсмоливсь і пішов туди, де змієві жертву давали. Змій угледів та й каже Іллі:
— Будемо битися чи будемо миритися?
Ілля каже до нього:
— Будем битися! Пожирай мене!
Змій узяв його, а Ілля вже не боїться зубів та як ухватив його за язик, так змій і не може дальше Іллю поглинути. Ілля й каже до змія:
— Що ж ти дальше зо мною будеш робити, куди мене кинеш?
Той змій став сюди й туди та на всі боки ним крутити, а Ілля все йому язик чавить. Так змій метушив ним, метушив, кидав-кидав. То хоч Ілля і був добре засмолений, а все одно його в двох місцях пройняв той змій. Але далі не ковтнув, бо таки Ілля й задушив його.