Хитрий мужик

Захворів десь якийсь цар. Та наказує він усім мужикам, усім міщанам та усім панам, щоб заходилися його розважать та брехні казати. Та такої, щоб у ній ні словечка правди не було.

От пани, що не збрешуть, так один одному завидує:

— Та яка то брехня? То ж усе правда!

Якось прийшов до царя мужик.

— Я, — каже, — можу розказати.

— Ну, давай, бреши! — наказує цар.

— Як жили ми, — каже, — з батьком та хазяйнували, та й була в нас нивка за тридцять верстов від нашої оселі. Одного року така добра пшениця зародила, одразу поспіла і сиплеться. А нас у батька було семеро синів. Пішли ми косить, а про їжу геть і забули. Косили безперестанку сім днів і сім ночей, не ївши і не пивши.

Прийшла неділя та й зібралися ми додому. Прийшли, а мати саме таких гарячих галушок подали. От посідали ми коло порога, а там лежав у нас камінь. Я як сів на той камінь та ухватив галушку, так вона крізь мене і той камінь проскочила та аж на сім сажнів у землю ввійшла.

Тут пани, які слухали разом із царем, кажуть:

— Це може бути, сім день чоловік виживе, не ївши. Це ще не брехня!

От на другий день знов мужика звуть брехні казати.

— Я, — каже, — як почав сам хазяйнувати, так усе ходив на охоту. Та був у мене такий хорт, що я його ніколи не годував. От раз поїхав я з ним на охоту та й вмітив зайця, гукаю на хорта. А мій хорт та за тим зайцем. Наздогнав його та й ковтнув, тільки задні ніжки трошки видно. Я тоді з коня та до хорта, устромив руку у пащу та й витягнув тую здобич. То і не заєць був, а дивина якась, та й відпустили. Після того ще сім літ із тим хортом полював.

А пани своєї знову:

— Це, — кажуть, — може таке бути. Не брехня це!

Звісно, панів завидки беруть, що мужик та поверх панами перед царем виступає. Почали вони царя розбалакувати, розбалакувати та й завірили, що це правда. От третього дня знову мужик до царя іде. Сидить цар, а коло його увесь чин. І генерали, і панів зібралося чимало. Мужик і почав:

— Як хазяйнували ми з батьком, так отсей пан, — і показує в один бік на паночка, — позичав у нас сто тисяч. А отсей, — в інший бік вказує на пана, — п’ятдесят. А отсей десять.

Та так усіх по йменню зве та гроші вираховує. Цар хитає головою. А панам же сором сказати, що мужик краще за них бреше, та все кажуть:

— Правда, правда.

— А коли правда, то й заплатіть, — сказав мужик.

Панам хоч і шкода грошей, та мусять платити. Отак мужик заробив грошей та й пішов собі.