Жили собі дід з бабою. В хліві у них було добряче господарство. А найбільше дідусь чекав доки виросте свинка. І ось свинка вже поспіла, та якраз під свято. Каже дід бабі:
— Давай, бабо, добряче посвяткуємо, Новий же рік, то давай заріжемо свинку.
Баба згодилася.
— Давай, ох і смачно буде!
Нагострив дід ножі, та й полягали спати. А свиня підслухала, що їй лихо буде й каже друзям-тваринам:
— Друзі! Я в небезпеці! Допоможіть!
Прокидається дід раненько, до хліва, а там пусто, в хліві нікого: ні свині, ні барана, ні півня, ні бичка!
— Ой лишенько! — заволала баба. — Це ж вони повтікали. Що ж ти діду наробив? Це ж вони, мабуть, злякалися, та й повтікали до лісу. Що ж будемо робити?
— А що тут робити, якщо вони такі дружні та кмітливі. Обійдемося й без м’яса, нам не звикати.
Так дружні звірі врятували свиню.