Жив собі парубок. Настав час женити його. Одного разу батько й мовить йому:
— Є чутка, що донька якогось там чоловіка вельми смикалиста. Гайни-но, та перевір, чи правду мовлять.
Сів парубок на коня і відправився до дому тої дівчини. Вона якраз у дворі була.
— Добридень, — мовить парубок.
— Байдуже, дякую.
— Батько-мати вдома?
— Немає. Матінка відправились у борг плакати. Батенько ходять, шукають, у кого б обміняти сто рублів на п’ять копійок.
Не второпав хлопець нічого з тої відповіді, та вигляду не подає.
— Де б це коняку прив’язати? — питає.
Дівчина знову примусила його потилицю чухати, бо сказала:
— Хочеш, до літа прив’яжи, а ні, то до зими.
— Так, добре.
Заходять вони в хату. Дівчина хутчій напекла млинців, налила кухлик молока. Хлопець в дорозі, видать, добре зголоднів, по два млинці запихає. Наситившись, опустив руки на коліна та став хату розглядати.
Треба ж якось мову наладити.
— Ого, який поперечний балок грубий, по скільки ж його піднімали? — питає.
— По двоє піднімали, по двоє, — відповідає дівчина.
Після цього хлопець повертається додому.
— Е, батьку, дівка ця кругла дурепа.
— А це чого?
Так і так мовляв, і все батьку переповів, що бачив і чув. Вислухавши його, батько й каже:
— Ні, синку, помиляєшся. Вона й справді розумниця. Йти плакати в борг, значить оплакувати померлих, себто відвідувати могили батьків. Розміняти сто рублів на п’ять копійок значить, що батько тої дівчини на охоту поїхав, верхи на коні, котрий коштує сто рублів. Можна, звісно, затравити п’ятикопієчного зайця, та при цьому запарити такого дорогого коня. Прив’язати коня до зими, чи до літа — прив’язати його до саней, чи до воза. Мовивши, що підняли балку по двоє, дівчина насміялась з твоєї жадібності до їжі.
І старий у той же день заслав до дівчини сватів.