У лісі, на невеличкій галявині, в дерев’яній хатинці жив козлик з мамою козою. Козлика звали Чорне Вушко, бо в нього одне вушко було чорне. Козлик завжди слухався маму.
Але одного разу мама-коза зібралася в ліс по осоку і наказала сидіти вдома і нікому не відкривати двері. Чорне Вушко сидів біля віконця і дивився, як над квіточками грайливо кружляли метелики. І раптом біля дерева він побачив, як на сонечку червоніли смачні сунички.
Козлик вийшов у двір і став збирати ягоди. Збираючи їх, він зайшов далеко і заблукав. Бідолаха бігав від дерева до дерева, але стежки не знайшов. На той плач прилетіла стара сорока
— Чому ти плачеш, козлику?
Він їй розповів про свою пригоду. Сорока пожаліла його і вирішила допомогти. На цей плач і ведмідь прийшов. Дізнавшись про біду, вони вдвох привели його додому, а вдома на козлика чекала заплакана мама. Побачивши його, живого і здорового, вона його не покарала, а обійняла і поцілувала. Коза подякувала їм за допомогу. І жили вони довго і щасливо.