Жив собі чоловік. Спіймав він соловейка, бо хотів з`їсти його. А птах розумний, одразу й каже:
— Мене їсти не треба. Я дуже маленький, ти мною не наїсися. Слухай, ти мене відпусти, а я тебе розуму навчу.
— Відпущу, звичайно, якщо добру вчитимеш! — відповів чоловіче.
— Добре, тоді слухай. Ніколи не їж, що не годиться. Ніколи не шкодуй того, чого вже не можна повернути. Ніколи речам не вір, які не схожі на правду.
Послухав чоловік і відпустив пташку. Минуло кілька днів. Соловейко полетів до чоловіка. Та й каже:
— Дарма ти мене відпустив, бо у мені сховано скарб великий — величезна коштовна перлина. Якби не відпустив мене, то став би найбагатшою людиною у світі.
Соловейко не хотів повертатись, хоч чоловік дуже прохав його. Засмутився чоловік. А соловейко з усмішкою й каже:
— Ось, чоловіче, знов ти повів себе не дуже розумно, хоч і вчив я тебе. Марно, мабуть, вчив. Що ж, шкодуєш за тим, що вже не можеш повернути до себе. Та ще й повірив у те, чого не може бути. Я такий маленький. Де ж у мені поміститься така перлина? Бачу вчив тебе, але нічому так і не навчив.
Та й полетів собі.