Колись давно-давно жила молода царівна. Жила в царському палаці. А красива така, що ні в казці сказати, ні пером описати. Батько й мати любили її дуже. Нікуди не випускали. А якщо вона ішла на прогулянку, то поруч десятки слуг були, сотні охоронців. Особливо любила царівна прогулюватися до озера. Високі верби, очерет, осока, дзеркальна вода, а на воді плавають білі лілії. Не озеро, а казка.
Одного разу під вербами вона побачила молодого парубка. Він сидів і ловив рибу. Глянув на царівну і завмер. Такої краси він не бачив зроду-віку. Парубок був вродливий, але він був сином місцевого попа. Царівна пройшла мимо, навіть не глянула. Хлопець почав поступово закохуватись у неї, але дівчина не звертала на нього уваги.
Одного разу парубок попробував заговорити з нею, але царівна гордо пройшла, не звертаючи уваги. Так було щодня. Для парубка це було образою. І він вирішив помститися. Пішов до ворожки, заплатив, а та поробила і царівна стала лебедем. Влітку, весною і восени плаває по озері одинокий лебідь. А мешканці навколишніх сіл говорять, що то царівна-лебідь. Так дорого за свою гордість заплатила царівна, перетворившись в лебедя.
От вам казка, а мені бубликів в’язка.