Як пан та Іван рибу ловили

Вирішили пан та Іван, його наймит, порибалити. Закинули вудки і чекають. Ось поплавок, що на Івановій вудці, захитався і зник під водою. Іван швидко витягнув вудку і на гачку висів невеликий окунець. А в пана не клювало. Довго сиділи вони так більше нічого не впіймавши. Вже й додому збиралися йти, коли раптом щось потягло панову вудку на середину річки .

— Оце, мабуть короп або щука! — викрикнув пан, але продовжував стояти на березі.

А Іван прожогом кинувся у воду за вудкою, яку все щось тягло і тягло. Коли ж витягнув, дивиться, а на гачок зачепилася видра мордою. Віддає Іван видру панові, а пан каже:

— Давай поміняємось. Ти мені даси окуня, а я тобі цю видру.

Засміявся в душі Іван з панової недоумкуватості, але пристав на обмін. Приходить веселий пан додому. Думає, що обдурив Івана. Та далебі. Хвалиться перед панією:

— Я перехитрив Івана. Мені попалась видра, а Іван зловив окунця. Я й обмінявся з ним. З риби юшка буде, а то якийсь звір.

— Ну й дурень же ти! — каже пані. — З видри можна шапку пошити, або комір до шуби. Біжи мерщій і забери в Івана видру.

Пішов пан, наказує віддати, але Іван не погоджується:

— Ми ж чесно обмінялись. Ви ж самі цього захотіли, пане!

Прийшов пан ні з чим додому. Тоді пані каже:

— Подавай його до суду! Видра попалась на твою вудку, значить твоя.

Іде суд. Допитує суддя пана:

— Розкажіть. Як все було.

А пан хотів перед судом показати свою вченість та й сказав слова на вчений манер:

— Іван зловив окунь, а я видир (замість видру).

А суддя не зрозумів його вченості і аж розсердився:

— А то ти в нього видер. То ти ще й злодій! Ану марш в тюрму!

Так і посадили пана у в’язницю.