Жили собі чоловік із жінкою. Довгий час вже вони жили і здалося чоловікові, що почуття дружини до нього вже згасли. От одного разу він її і запитує:
— Жінко, скажи мені, чи ти любиш мене?
А вона йому відповідає:
— Люблю так, як в жнивну пору вітер.
Розсердився чоловік та й зі злості убив дружину.
Оженився чоловік удруге. Пішов із молодою дружиною в поле жито жати. Жнуть, жнуть, а сонце пече немилосердно, що аж піт очі заливає. Аж тут де не взявся вітерець. Дмухнув вітер і зразу ж легше стало. Тоді й згадав чоловік слова своєї жінки, яку вбив. «То й справді вона мене дуже любила, а я скарав її задарма», — думав каючись він.