Про вірність

Давно це діялось. Молодий парубок Михайло покохав дівчину з сусіднього села. Її звали Катерина. Вона була розумна та гарна. Михайло був щасливий, що у нього така наречена, хоч і була дівчина з дуже бідної сім’ї.

Заздрила їхньому щастю найкраща подруга Катерини — Орися. Вона була теж гарна та й ще з багатої сім’ї, але щастя у коханні не було.

Одного разу, коли Катерина прийшла до подруги в гості, вона її пригостила чаєм, який не відрізнявся нічим від звичайного. Дівчина його випила. Але з того дня їй стало погано. Катерина почала худнути, поблідла. Возив Михайло свою кохану до різних знахарів, але все марно.

Батьки не могли змиритися з цим горем і разом з Михайлом надіялися, що Катерина одужає, але всі знахарі говорили, що дівчина повільно помирає.

Михайло не покидав свою кохану Катерину і виконував всі її бажання. Наприкінці весни, коли у лісі з’явилися суниці, дівчині захотілось піти до лісу. Парубок збирав і носив дівчині ягоди, а вона зі смаком їх з’їдала. Захотілося їй спати. Михайло сів біля Катерини, вона поклала голову йому на коліна і міцно заснула. Парубок не зводив погляду із дівчини. Він замітив, що рот у коханої почав повільно розкриватися і звідти з’явилася голова вужа. Михайло не міг поворухнутися, але коли виліз весь вуж, він почав будити свою кохану. Прокинувшись, Катерина відчула полегшення.

Повернувшись додому, хлопець розповів все батькам нареченої, але вони попросили у нього, щоб нічого не казав дочці. З тих пір вона почала поправлятися, з’явився рум’янець. Михайло був на сьомому небі від щастя.

Відсвяткували весілля. Зажили вони щасливо, в любові та злагоді. З’явилися у них діти і жили вони заради своїх дітей.

У глибокій старості Михайло наважився розповісти про те, що сталося у лісі.