Жили собі дід та баба. Вони були дуже вбогі.
От баба і каже:
— Ти б старий, пішов у ліс та вирубав липку, щоб було чим протопити.
— Добре, — каже дід.
Узяв сокиру та й пішов до лісу. Приходить він до лісу, вибрав липку. Тільки що замахнувся сокирою, щоб рубати, коли чує — липка каже людською мовою:
— Ой не рубай мене, чоловіче добрий, я тобі в пригоді стану!
Дід з переляку і сокиру опустив. Постояв, подумав та й пішов додому. Приходить додому та й розповідає про свою пригоду.
А баба й каже:
— От який же ти дурень. Піди зараз до липки та попроси конячку з возом. Хіба ми ще не находились з тобою?
— Та як так, то й так, — каже дід.
Надів шапку та й пішов. Приходить до липки та й каже:
— Липко, липко, казала баба, щоб ти дала конячку з возом.
— Добре, — каже липка, — іди додому.
Приходить він додому, а біля хати стоїть віз і конячка.
— Бач, старий, — каже баба, — тепер і ми люди. От тільки хата от-от завалиться. Піди, старенький, попроси ще й хату.
Пішов до липки, попрохав ще й хату.
— Добре, — каже липка, — іди додому.
Приходить дід і не пізнає.
— А, що старий, як би ти попрохав ще й худоби.
Пішов дід до липки, попросив худоби.
— Добре, — каже липка, — іди.
Приходить дід і не натішиться. Повен двір худоби і птиці.
— Ну, тепер нам більш нічого не треба, — каже дід.
— Ні, старенький, піди попроси й грошей.
Пішов дід до липки і попросив гроші.
— Добре, — каже липка, — іди додому.
— От, старий, тепер ми багаті, але треба, щоб нас люди боялися.
Пішов дід до липки, попрохав дід липку, щоб так зробила. Приходить дід додому, аж глядь: нікого нема стоїть та сама стара хата і баба коло неї.
Так покарала липка за те, що ненажерлива баба хотіла всіх людей налякати.