Колись тварини не мали хвостів. Зле їм жилося без них. І вирішили вони іти до Бога, просити собі хоч по якомусь хвостику.
У бога росло велике дерево, на якому були прив’язані ті хвостики. Довго вагався Бог, але стало йому шкода звірів, і він дозволив кожному із них вибрати собі хвоста.
Першою прийшла до того дерева білочка, маленька, вертка. Вискочила на дерево і взяла собі невеличкий, проте пухнастий гарний хвіст.
Потім прибігла хитра лисичка. Вибрала вона собі гарного рудого, як сама, хвоста. Багато тварин побувало на тому дереві, а заєць-боягуз прийшов майже останнім. Серед інших хвостів, які висіли на дереві йому дістався куценький сіренький.
Велика свиня, як завжди, запізнилась. На дереві висіли лише тоненькі мишачі хвостики. Зовсім вони їй не подобались, та що вдієш, треба брати, бо не буде ніякого. От свиня підійшла під дерево (на дерево вона не втрапила б), штовхнула його своїм рилом, і упав на землю один хвіст, а за ним упало ще кілька таких самих тонких. Позбирала їх свиня, скрутила у своїх ратицях і вийшов кручений поросячий хвостик.