Був один бідний чоловік, а мав велику сім’ю. Раз лиш на казані вчув, як піп казав до людей.
— Люди мої, принесіть на Боже, хто що може, і господь нагородить вас.
Дома чоловік каже жінці:
— Небого, маємо багато діток, а живимо бідно. Отець духовний у церкві сказав, що хто дасть на Боже, того господь нагороде... Може би, щось понести? Може, б корову?
— Ти, що здурів? У нас лише одна корова. Ані овечок, ані свині.
— Мовчи. Бог нам заплатить, а отець похвалить!
Повів селянин корову. Піп записав у церковну книгу. І коровка ходить пастись разом з попівськими коровами. Раз пастух заснув, а худоба заблудилась. Селянська корова попрямувала до бідняка, а корови всі за нею.
Чоловік зрадів:
— Ну, жоно, ти не вірила.
— Дурний тебе піп хрестив. Хай лиш розвідає піп.
І зараз почали слуги шукати корів.
— Ану, погляньте у того селянина — порадив піп.
Пішли до нього, а корови тут. Але селянин не дає. Тоді прийшов піп.
— Що ти, Василію, вчинив?
— Нічого. То мене господь нагородив.
— Недобре. Ти чужі корови присвоїв.
— Як чужі? Це ви своє слово не держите?
Зажурився піп. Думає, сміх буде.
— Слухай, Василій, собі бери одну, а інші віддай.
— Як вам дуже жаль, то беріть собі одну.
І піп мусив піти геть.