Криниця Лукаша

В одному невеличкому селі жила вдова з сином, якого звали Лукаш. Вони жили убого, але були дуже добрими, люди їх поважали. Вони допомагали іншим, чим могли.

Але сталося лихо — захворіла мати. Вона покликала до себе сина і сказала йому:

— Я помираю. Ти вже дорослий і зможеш прожити сам. Я виховала тебе чесним, добрим. Таким і залишайся.

Син гірко заплакав, бо дуже любив свою матір. У великій тузі він вийшов у чисте поле, де на краю росла калина. І раптом калина заговорила до нього людським голосом.

— Не сумуй, хлопче. Ти багато зробив людям добра, я допоможу тобі. Неподалік мого коріння б’є цілюще джерело, і ти мусиш викопати на цьому місці криницю. Вода звідти і зцілить твою матір.

Лукаш подякував калині і почав копати. Але це було важко, ґрунт був кам’янистий, заступ скреготів, гнувся, але хлопець вперто копав. Солоний піт зрошував йому чоло, заливав очі, на руках з’явилися криваві мозолі, але Лукаш не здавався, не спочиваючи, копав доти, поки не завирувала вода. Криниця наповнювалася водою, але сталося лихо: калина, яка допомогла йому, почала всихати. І стало зрозуміло хлопцеві, що то калина віддала свої соки і сили, щоб зробити цілющою воду у криниці.

Та нічого було вдіяти, Лукаш набрав води з криниці, приніс її додому, напоїв матір, і вона одужала. Про свою пригоду він розповів матері, а та йому порадила посадити довкола цілющої криниці молоді кущі калини.

Пройшли роки. Цілюща вода з криниці врятувала не одного від смерті. Люди дякували Лукашеві, який викопав цю криницю. А кущі калини розрослися, навесні радували людей своїм цвітом, а восени приваблювали червоними плодами. А головне — цілющими соками наповнювали воду в криниці.

Пройшло багато часу, який забрав у безвість і Лукаша, і його родину. Але добра справа не стирається з роками. Люди й досі пам’ятають Лукаша та п’ють цілющу прохолодну воду з його криниці.