Осіннього дня, коли був дуже сильний вітер, хлопчик Сашко пішов на прогулянку, не запитавши дозволу у мами. Та й заблудився там. А він любив дуже солодке. Тому з ним завжди була торбинка з різними солодощами. А коли він почав їсти їх, то обгортки від них викидав на землю.
В тому лісі був лісовик, який відповідав за нього. Він саме гуляв лісом і помітив папірці, які кружляли між деревами. Йому довго прийшлося працювати, щоб визбирати їх. Аж побачив Сашу, який сидів на пеньку і їв солодощі. Та й говорить до нього:
— Сашо, навіщо ти розкидаєш папірці?
Сашко побачив якогось дідка із зеленою бородою та паличкою, яка спалахувала різними кольорами. І нарешті насмілився запитати:
— Звідки ви знаєте моє ім’я, і хто ви такий?
— Я хто такий? Бачу ти взагалі казки не читаєш. У кожному лісі є лісовик, який доглядає за ним, і саме мене призначили на цю посаду.
— А хто вас призначив?
— Мешканці цього лісу. А от чого ти його забруднюєш?
— Ну, не знаю.
— Я зараз тебе перенесу в таке місце, на яке час не впливає. І ти відчуваєш усі страждання природи, яку люди їй завдають.
Так хлопчик потрапив у місце, про яке, напевно ніхто не знав. Кожного дня збирав сміття, щоб було краще дихати. Минуло багато днів і ночей, і нарешті повернувся у рідний ліс. Лісовик уже там чекав.
— Ну що! Сподобалось?
— Ні.
— Ти хочеш повернутися додому?
— Дуже.
— Гаразд іди по доріжці з папірців і збирай їх. Якщо пропустиш хоч один, не знайдеш дороги. І дивись, щоб більше ти мені не попадався на очі.
Повернувшись додому, Сашко більше ніколи не смітив і завжди слухався маму.