Гори ці зроблені змієм, який пожирав людей. Якось цей змій побачив двох святих — Кузьму і Дем’яна, погнався за ними, щоб їх з’їсти. Святі, що були ковалями, встигли сховатися в кузню.
Змій пролизав залізні двері і просунув у кузню язика. Тоді Дем’ян схопив кліщами змія за язик. Змій почав просити, щоб його відпустили, благав примирення. Пообіцяв, що половина світу буде його, а інша половина — Кузьми і Дем’яна.
Довго думали вони, як будуть ділити світ, і зійшлися на тому, що переорюють навпіл землю. Змій сказав, що переоре світ сам, бо у нього більше сили. На тому й погодилися.
Кузьма і Дем’ян запрягли змія в плуг, а самі пішли за ним. Так вони переорали раз від моря і до моря. Та виявилось, що борозна була малопомітна. Довелося змієві орати ще раз. В результаті цього вийшов вал удвічі більший за попередній. Змій стомився, його мучила спрага. Дійшовши до моря він обпився води і луснув. З тих пір гори є, а змія немає.