Один цар захворів, та й наказав панам, мужикам, міщанам , щоб заходились його розважать, казати брехні, та такої, щоб у ній словечка правди не було. Почали пани цареві брехню казати от, що не збрешуть, так один одному заздрять, говорять один одному:
— Яка там брехня, то правда.
От найшли одного чоловіка, який вмів брехати і привели до царя.
— Ну бреши!
— Як жили ми ще з батьком та хазяйнували, у нас була нива за тридцять верст од нашої хати, а одного року така добра та красива пшениця вродила, одразу поспіла та й сиплеться. У нашого батька було семеро братів. Пішли ми всі косити, а їсти і пити забули взяти, а косили без відпочинку сім день і сім ночей не ївши і не пивши. Потім пішли додому, а мати таких гарячих галушок подала їсти , то я сів на порозі, а у нас там камінь лежав , одна галушка впала і крізь той камінь пройшла, а потім на сім сажнів у землю ввійшла.
Тут пани як закричать:
— Це може бути: сім днів чоловік вижив не ївши; а що камінь галушка пройняла, то, може, він млиновий, це ще не брехня.
От на другий день кличуть його знову брехню казати.
— Я як почав сам хазяйнувати, так усе ходив на охоту, та був у мене такий хорт, що я його ніколи не годував. А одного дня поїхав я з ним на охоту й зайця зігнав, а хорт за ним побіг, як догнав, так і ковтнув всього зайця. Тільки задні ніжки було видно. Я як устромив йому руку в рот, так і вивернув, як рукавицю, а після того ще сім років з тим хортом на охоту їздив.
— Це — кажуть, — не брехня, це все може статися.
Звісно, панів завидки беруть, що простий чоловік, та так бреше. Почали вони царя розбалакувати, почали розбалакувати, та й переконали царя, що це правда.
От і на третій день іде чоловік до царя. Цар сидить, а коло нього увесь чин, генерали, сенатори , пани. От чоловік той каже:
— Як господарювали ми з батьком, так оцей пан позичив у нас сто тисяч гривень, а оцей п’ятдесят тисяч гривень, а цей десять тисяч гривень так усіх по імені зве і гроші вищитує.
Цар питає тих панів:
— Це правда, чи брехня?
А панам же сором сказати, що чоловік краще за них збрехав, та кажуть:
— Правда, правда.
— А коли правда, то заплатіть.
Прийшлося їм платити, нічого не вдієш. Заплатили вони чоловікові. Він забрав гроші, ще й цар йому щось дав, та й пішов собі додому.