Давно-давно, тисячу років тому подружились лев, вовк і дикий кабан.
Відправились три приятелі шукати щастя. Де вони не були їх ніхто не хотів приймати. Одного разу лев сказав:
— Цікаво є на світі хтось хто б нас переміг?
— Є, як же! — сказав вовк. — Людина!
— Дурниці говориш — ричав лев — я без вас з десятком людей справлюсь! Хоча б один підійшов ближче!
— Ну — ну, — фиркнув вовк.
І тут іде їм на зустріч хлопчик — школяр.
— Це людина? — запитав вовк.
— Ні, це ще не людина, — сказав вовк.
— Так я з ним і не буду зв’язуватись.
Пішли вони далі, ста кроків не пройшли — бреде назустріч старець, зовсім уже дряхлий, ледве ноги переставляє.
— Це що ж людина ? — запитав лев.
— Вже ні — сказав вовк — він раніше був людиною.
— Тоді нехай іде з миром, — пробурчав лев.
Знову пішли людину шукати, опинились в дрімучому лісі. Стали пробиратися крізь хащу і тут наткнулись на молодого дроворуба.
— Ну, а це вже людина? — запитав лев.
— Він це, він, людина! — сказав вовк.
Лев до лісоруба підійшов, привітався:
— Щастя, удачі тобі земляче! Розумієш, посперечалися ми. Вовк говорить, що ти з нами усіма один би справився. Яка ж у тебе зброя?
— У мене? Нема у мене ніякої зброї, крім сокири. Хіба, що розум ще...
— От, що! Розум говориш! Ану діставай свій розум і спробуй нас перемогти.
— Воно так, — сказав лісоруб, — та тільки я його сьогодні дома забув.
— Не біда! Збігай вовче до чоловіка додому та принеси його.
Вийняв лісоруб з кишені шматок паперу і написав дружині: «Прив’яжи на шию вовку камінь». Схватив вовк лист і побіг до дружини людини, а лев і кабан зосталися його самого сторожити і в чотири ока дивилися, щоб не утік.
Пройшов час, два, три, а вовка немає. Як тільки він, дурень лісний, дав жінці лісоруба камінь на шию собі прив’язати, тут йому і кінець прийшов. Всім селом накинулись на нього, били, поки до смерті не забили.
Лісоруб тим часом зголоднів, достав із сумки хліб і сало став їсти.
— Ну, і смачно ж твоя їжа пахне! — заговорив лев, облизуючись.
— Що це ти їси?
— А це, брате Леве, сало дикого кабана — відповідає лісоруб пошепки.
Не встиг він договорити, як лев кинувся на кабана і розірвав його.
— Постій — закричав лісоруб, — так не їж! Ти ж сала хотів, значить треба спершу кабана пошмалити, а потім і сало вирізати.
— Так, людино, твоя правда, не так і смачно зі щетиною та шкурою, — погодився лев. — Знаєш що, виріж мені сала ти, от і ніж у тебе. Тільки прив’яжи мене до дерева, можу не втриматись.
Лісоруб швидко прикрутив лева до великого дерева. Але на всяк випадок перевірити вирішив.
— Ану, попробуй, чи зумієш мотузку перервати?
Лев напружився і мотузки лопнули, і в усі сторони розлетілись.
— Міцніше, міцніше, людино, прив’яжи.
Так лісоруб скрутив лева, що той, як не крутився, але не зміг розірвати мотузку. А лісоруб зразу ж його обухом по голові.
Показала людина звірам, чому говорять: «Більше розумом, ніж силою».