Анфіса — золоті коси

Жила бідна стара. Сім років мріяла вона поїсти сочевичної юшки, але їй усе не вдавалося. Роздобуде сочевицю, немає в неї цибулі, роздобуде цибулю, немає в неї олії, роздобуде олію, немає води, пересох у спеку ближній струмок. Недаром говорять: «Задумав бідняк зіграти весілля, та музиків ніде не знайде».

Але ось вона всім запаслася. Насипала в глиняний глечик сочевиці і пішла до струмка помити її. А в той час до берега під’їхав молодий королевич, щоб напоїти свого коня. Побачив кінь глечик із сочевицею, злякався, заіржав і не став зі струмка пити. Розсердився королевич, пхнув ногою глечик, і сочевиця посипалась в воду.

Не стерпіла бідолашна стара й закричала:

— Ось який ти недобрий! Так знай же: як я мріяла сім років поїсти сочевичної юшки, так і ти будеш сім років шукати Анфісу з золотими довгими косами.

А королевич саме надумав женитися, та не було до душі нареченої. Скочив він тут на коня й помчався шукати Анфісу з золотими волоссям, довгими косами. Але кругом йому відповідали, що й не чули, й не бачили такої дівчини.

Одного разу приїхав королевич в глухе-преглухе село, що стояло на краю світа, й питає:

— Чи не тут живе Анфіса з золотим волоссям, довгими косами?

І раптом почув у відповідь:

— Тут вона живе. Он у тому будинку.

Під’їхав королевич, дивиться, вікно високо, а дверей немає. Як потрапити до будинку? Побачив він недалеко високу сосну і забрався по ній. Раптом бачить, іде відьма.

— Анфіса з золотим волоссям, довгими косами, вигляни у вікно. Де твоя краса, довга коса?

Показалась у вікні дівчина краси незвичайної; довгу свою золоту косу звісила, й забралася по ній відьма в будинок. Поїла, попила й знову спустилася вниз.

Як тільки вона зникла, зліз королевич з сосни, підійшов до вікна й став кликати:

— Анфіса з золотим волоссям, довгими косами, вигляну у вікно. Де твоя краса, довга коса?

Почула Анфіса, підійшла до віконця, косу спустила, і королевич забрався по ній в будинок. Сподобалася йому дівчина, і вирішив він назвати її своєю дружиною. А вона говорить:

— Я не проти. Але тобі треба заховатися. А то повернеться моя мачуха і з’їсть тебе.

Загорнула Анфіса королевича в ковдру й закрила у великій скрині. Потім прибрала в будинку, підлогу вимила, щоб людським духом не пахло.

Коли стало смеркатися, повернулася мачуха й стала принюхуватися.

— Щось, — говорить, — людським духом пахне!

А падчерка їй відповідає:

— Ти, мабуть, серед людей була, от тобі і здається.

На світанку пішла відьма, а Анфіса відчинила скриню й випустила королевича. Стали вони думати та гадати, як їм утекти від відьми. У будинку і стільці, і стіл, і ложки — усе вміло говорити. І для того, щоб Анфісу з королевичем ніхто не видав, вони всім зв’язали роти й скоріше пішли геть. Тільки вони зникли, як з’явилася стара відьма і стала кричати:

— Анфіса з золотим волоссям, довгими косами, вигляни у віконце. Де твоя краса, довга коса?

Ніхто їй не відповів. Набридло відьмі чекати, випустила вона свої довгі кігті й видряпалася по стіні в будинок.

А в будинку тиша: роти ж зав’язані. Тільки про ступку забула Анфіса. Відкрила ступка рот і говорить:

— З’явився вчора сюди королевич, а сьогодні втекла з ним разом і Анфіса.

Розлютилася відьма. Кинулася до конюшні, де стояла ведмедиха, осідлала її і в погоню. Скакала, скакала вона, майже наздогнала втікачів.

Бачить королевич, що справи кепські, спіймав молодого оленя, який пасся поблизу, скочив на нього, посадив попереду себе Анфісу, й понеслися вони щодуху.

Догнала їх відьма, учепилася оленю за хвіст, але він залишився в неї в руках, а олень помчався далі. Згадала тут Анфіса, що в неї з собою є гребінь, і кинула його за спину. Відразу ж виріс ззаду цілий ліс з колючих кущів. Довго продиралася через нього відьма на ведмедиці, подерлася вся. Але все ж таки вибралася на узлісся й пустилася що було сили. Ось-ось знову наздожене втікачку з королевичем.

Побачила Анфіса, що мачуха близько, кинула позад себе рушник — розлилося широке море. І довелося відьмі на човні переправлятися через нього. Раптом піднялася буря, перекинула човен і потонула відьма разом зі своєю ведмедихою.

А королевич з Анфісою благополучно добралися до свого дому. Згуляли вони веселе весілля й стали жити-поживати і добра наживати.