Мав батько трьох синів. І були вони дуже ліниві. Щоб їх прогодувати, працював батько, як віл, — чорнів від роботи, руки йому пухли, кров висікала з пальців, а сини ходили собі понад річками, лісами, висипалися у садку.
Каже їм батько:
— Сини мої, працюйте, бо тяжко вам буде, коли я помру.
А найстарший син говорить:
— Ей, тату, працюй, поки можеш, а ми будемо працювати, як тебе не буде.
— Та ти не вмієш нічого, — відказує йому батько.
— Я оженюся — буде жінка працювати.
Другий син говорить:
— І я оженюся.
І третій:
— Я так само зроблю, як і мої брати.
А батько працював-працював та й занедужав. Прийшли сини, питають:
— Тату, ти вмираєш, а що нам лишаєш?
А батько хоча і був бідний, але мав розумну голову, подумав і каже:
— Діти, шукайте в землі золото.
— А в якому місці ви закопали золото? — питають сини.
— Оцього я вам не скажу, — відповідає батько. — Копайте город, оріть ниву, садіть, обробляйте, збирайте — там і золото знайдете.
Полежав батько трохи та й помер. Прийшла зима, сини переїли все те, що батько насадив, а нового нічого не садили й не сіяли. На другу зиму голодують ліниві сини.
Пішов найстарший брат пари шукати — вернувся з гарбузом, пішов середущий сватати дівчину — не пішла за нього, пішов і наймолодший — ніхто не хоче ледарів.
Добули якось до весни, а навесні давай золото шукати. Перекопали весь город — не знайшли золота. Засадили картоплею — вродилася їм гарна картопля.
Пішли ниву копати. Скопали ниву — нема золота, але посіяли яру пшеницю — вродилася пшениця така пишна, така здорова! Помолотили, відвезли зерно до млина, намололи муки, напекли хліба, посідали свій хліб їсти, а наймолодший брат говорить:
— Ой, які ми, брати, дурні! Бачите? Золото вродилося. Правду нам тато казав, аби ми шукали в землі золото!
Брати повставали з-за столу, закотили рукави по лікті й взялися до роботи.
Відтоді земля давала їм золото: родився хліб. Вони дбали, все мали, скоро поженилися. Разом з жінками сходилися й при столі говорили:
— Якби-то наш мудрий батько тепер живий був, то і нам було б краще.