Був собi їжак. Якось вийшов вiн раненько з своєї домiвки подивитися на бiлий свiт. Вийшов та й каже сам до себе:
— А пiду лишень у поле — подивлюся, як там моя морква та буряки. Та й пiшов.
Iде собi та пiсеньку мугикає. Коли виходить iз—за куща заєць. Тодi саме вiн у полi оглядав свою капусту, чи велика виросла.
— О, — каже їжак, — хто прудкий, то вже й на нивi!
— А ти, — заєць йому, — все кривуляєш, криволапку! I батько твiй криволапко, i дiд криволапко був. Такий увесь твiй рiд, i ти такий!
Їжак дивом здивувався, що на своє добре слово дiстав таку нечемну одмову, що й батька його, й дiда лихим словом пом’янули.
От вiн i каже:
— Ти, — каже, мене береш на смiх? А хочеш зi мною наввипередки? Побачимо, хто кого прежине!
Заєць як зарегоче:
— Ти? Наввипередки? Зi мною?
А їжак спокiйно:
— А так, iз тобою.
— Ну, добре, — засмiявся заєць. — Давай бiгти.
— Нi, — каже їжак, — ще нi. Я пiду додому, скажу жiнцi, нехай знає, куди я пiшов.
А заєць i тому радий, бо вiн був голодний, то подумав собi : «I це менi добре: попоїм капусти — краще бiгтиму».
Та й пiшли кожен до своєї хати.
Приходить їжак додому та каже до жiнки:
— Знаєш, жiнко, який менi клопiт?
— Який, чоловiче?
— Мушу iз зайцем бiгти наввипередки.
Та й розказує все, як було.
— То це ти берешся перегнати зайця? — аж зойкнула їжачиха.
— Мовчи, жiнко, — каже їжак, — якось буде. Збирайся лиш ходи зi мною.
Iдуть вони, а їжак i вчить жiнку:
— Як прийдемо на ниву, то ти станеш з цього краю в борознi та стiй собi. Як добiжить заєць до тебе, то ти скажеш «Я вже тут». А прибiжить вiн на той край до мене, то там я йому гукну «А я вже тут!»
— Добре! — каже їжачиха.
Приходить їжак до зайця на той кiнець ниви та й каже до нього:
— Ну, я вже готовий!
— То бiжiмо!
От став заєць в одну борозну, їжак у другу:
— Раз, два, три!
Побiгли.
Заєць помчав на той кiнець ниви, а їжак пробiг два кроки та й спинився. Прибiгає заєць в кiнець ниви, а там їжачиха:
— Я вже тут!
— Ей, — каже заєць, — а то що таке? Ану бiжiмо ще раз!
Побiг заєць. Прибiгає в кiнець ниви, а їжак пiдвiвся на двох лапках та й гукає:
— Ого—го! А я вже давно тут чекаю!
— Ти дивися! Ану бiжiм ще раз!
Прибiгає на другий край, а їжак знову вже там (а то ж була, ви знаєте, їжачиха!). Побiг ще раз — а там їжак:
— А я вже тут!
Знов кинувся заєць бiгти.
Так бiгав вiн дев’яносто дев’ять разiв, а за сотим разом упав посеред ниви — пiдвестись не може, так набiгався—натомився, сердешний.
— Нiколи не треба смiятися з слабшого, — сказав їжак та й пiшов iз їжачихою додому.